English 

ПАВЛО КРИВОНОС

ДИПЛОМАТИЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ У КОНТЕКСТІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Дев’яностоліття новітньої української дипломатії — помітна подія української історії, яка дозволяє проаналізувати багато аспектів державотворчого процесу ХХ ст. Озираючись на плин років з позиції громадянина уже суверенної і незалежної держави, яка з’явилася на геополітичній європейській карті в 1991 р., усвідомлюючи яким складним був шлях становлення української дипломатії і не тільки в часи українського державотворення у 1917—1921 рр., але й пізніше — у кінці двадцятих років, у повоєнний час, коли Україна стояла біля витоків створення ООН, і пізніше. Нелегким він був і на зламі двох століть і тисячоліть, коли, власне, розпочалося творення української дипломатії в повному обсязі її діяльності. Але завжди, хоч і не однаковою мірою, українське дипломатичне життя було невідривним від Києва. Про це однозначно засвідчує як минуле, так і сьогодення. Київ був політичним центром могутньої держави Київська Русь-Україна, яка приділяла особливу увагу розвитку дипломатії, підтримуючи дипломатичні відносини практично з усіма європейськими країнами. Історичні джерела фіксують, що вже за княгині Ольги у Києві мали свої постійні представництва Болгарія (в особі священика Григорія), Візантія, Німеччина (приїзд єпископа Адальберта). Жваві взаємини утримувалися за княжої доби також із Францією, Швецією, Норвегією, Польщею, Угорщиною та ін. країнами. Іноземні посланці, які приїжджали до Києва, завжди були оточені пильною увагою, користувалися значними привілеями та імунітетами, існував спеціальний ритуал прийняття зарубіжних дипломатів при княжому дворі. Пам'ять століть № 2, 2007 Від перших днів свого існування Київ був не просто першим руським містом, але й дипломатичним центром великої держави. Так було при всіх князях київських, добрих і недобрих правителях, які виборювали і втрачали київський престол, сиділи на ньому інколи декілька днів, а інколи десятками років. Траплялося по-різному, але завжди існувало поняття винятковості Києва, його обраності, якщо бажаєте, елітарності. І князь, котрий посідав саме київський стіл, відразу ставав відомим далеко за межами держави. Так було колись, так є зараз, так буде завжди, доки існуватиме золотоверхе місто на Дніпрі, столиця України. Місто, як ворота до всього світу, і водночас — ворота, через які цей світ може пізнати Україну, пізнати і прийняти. Колись, за часів князя Володимира Хрестителя, місто розташовувалося на десятигектарній площі, існували головні, так звані Київські ворота, через які всі почесні гості — дипломатичні посланники урочисто до нього в’їжджали. До речі, їхні фундаменти розкопані й позначені червоним кварцитом біля перетину Володимирської та Великої Житомирської вулиць, як виняткова історична пам’ятка. Пізніше нащадки рівноапостольського великого князя, розширюючи межі міста, збільшували й кількість воріт. При князі Ярославі Мудрому Київ уже займав площу 72 га. З’явилося й кілька нових в’їздів у місто, зокрема Жидівські ворота, що були розташовані в районі теперішньої Львівської площі, і до яких тяглися шляхи із заходу держави; Лядські, розташовані на сході міста (рештки їх можна побачити у підземному переході на майдані Незалежності). Основними ж були Золоті, через які в’їжджали до Києва дипломатичні місії. Це був справжній парадний в’їзд до Києва. З прекрасною Благовіщенською церквою над ними, золоченими банями — це надавало особливої урочистості, особливий зміст, особливий символ державності. Почесні гості, посланники великих імператорів, мандрівники та купці в’їжджали до великого міста, щоб відчути його красу, столичний ритм, перейматися не тільки життям княжого двору, але й зрозуміти ментальність великого слов’янського народу. Сьогодні Київ — є також воротами великої держави. І сюди з усього світу — літаками і поїздами, пароплавами й автомобілями — їдуть люди, зокрема і дипломати, для яких столиця України стає на тривалий час місцем служби і життя. Вже ніхто не дивується іноземній мові на вулицях Києва, як і прапорам багатьох країн на фасадах будинків. Усе активніше й активніше Україна інтегрується у світовий економічний, політичний, культурний, духовний процес, про що свідчить і чисельність зарубіжних дипломатичних представництв, офісів міжнародних організацій. Є місце у Києві, яке знають усі зарубіжні дипломати, які перебувають у нашій країні. Це — Маріїнський палац. Саме тут Надзвичайні і Повноважні Посли іноземних держав вручають Президентові України вірчі грамоти, тобто відбувається їхнє офіційне входженні на посаду. Але до дипломатичного життя причетні не тільки Маріїнський палац, але й увесь Київ, у який щиро закохуються усі представники дипломатичного корпусу, міжнародних організацій. Пам'ять століть № 2, 2007 Русь-Україна з давен викликала цікавість і захоплення народів і країн світу. До київських пагорбів стелилися дороги не тільки купців з Аравії, Китаю і Персії, Німеччини й Італії, а й дипломатів. Вони перетинали тисячі кілометрів, щоб познайомитися із столицею однієї з найбільших тогочасних держав світу, знайти порозуміння із могутніми великими київськими князями. І привозили до рідних країв не лише захоплення про гостинність русичів, неповторними виробами їхніх майстрів — кованими виробами із золота і срібла, зброєю, медом, хутром, але й інформацію про могутність Києва, його політичну активність, впливовість на тогочасні міждержавні події. Уже при великому князі Володимирі Київська держава набуває широкого визнання іноземних держав, зокрема і Візантії, на той час наймогутнішої держави Європи. Прийняття християнства благодатно впливає на розвиток духовного життя і освіти в Руси-Україні. Налагоджуються тісні стосунки із західноєвропейськими державами, збільшується вплив Києва на міжнародну політику. За великого князя Ярослава Мудрого політичні і військово-політичні зв’язки налагоджуються з Німеччиною, Угорщиною, Францією, Норвегією, Швецією, Польщею. Не тільки Ярослав прагнув політичних контактів з цими державами, а й західноєвропейські правителі шукали способів, щоб налагодити стосунки з Києвом, зокрема через шлюби з дочками і синами великих київських князів. u1059 Усе це свідчить про стабільне політичне становище Київської держави та її столиці Києва в XI ст. Минули століття. Не раз змінилися державні й політичні уклади Руси-України. Історія визначить вартісне значення кожного періоду нашого минулого. Проте Київ завжди залишався духовною столицею України. З проголошенням незалежності України і набуттям статусу суверенної держави Київ стає столицею великої політичної країни, визнаної практично всіма урядами світу. Нині в Україні представляють свої держави 67 посольства, діють 15 представництв міжнародних організацій, 21 генеральних консульств, понад 3000 представництв іноземних фірм. Отож не дивно у Києві щодень бачити герби і прапори інших держав. Як господарі ми щиро дбаємо про те, щоб Україна сприймалася як гостинна доброзичлива держава. Тому з такою увагою піклуємося про дипломатичні місії та представництва, прагнемо, щоб життя дипломатів у Києві відповідало світовим стандартам, було цікавим і змістовним. Карта Києва за часів Ярослава Мудрого Пам'ять століть № 2, 2007 29 квітня 1992 р. згідно з розпорядженням Представника Президента у Києві було створено Генеральну дирекцію з обслуговування іноземних представництв (ГДІП), головне завдання якої полягло в облаштуванні та забезпеченні належних умов для діяльності дипломатичного корпусу, консульських установ іноземних держав і представників міжнародних організацій в Україні. Цю роботу довелося починати фактично з чистої сторінки. Понад 100 країн світу майже водночас визнали суверенітет України, майже одразу було ухвалено рішення про обмін посольствами. Кабінет Міністрів України, Міністерство закордонних справ, Київська міська рада при активній співучасті ГДІП провели колосальну роботу і знайшли можливості для того, щоб облаштувати в столиці України іноземні посольства і представництва. І якщо на початку своєї діяльності більшість з них розміщувалась у пристосованих приміщеннях чи навіть у готелях, зараз більшість іноземних представництв працюють у комфортних умовах, перебравшись до окремих будівель, що здебільшого є архітектурними пам’ятками, або у побудованих спеціальних комплексах дипломатичного призначення. Значно поліпшився й дипломатичний сервіс, організація відпочинку та дозвілля дипломатів. Генеральна дирекція поставила перед собою обширний комплекс завдань: добір приміщень, земельних ділянок для будівництва, здійснення функцій замовника щодо будівництва або реконструкції існуючих споруд, надання допомоги іноземним громадянам у пошуку приміщень для постійного проживання чи під офіси, обговоренні юридичних аспектів функціонування дипломатичних представництв. Якщо згадати, з чого ми починали в 1992 році, то розумієш вагомість пройденого шляху. Інколи не віриться, що 15 років тому дипломатам давали талони на бензин: послу видавали 40 літрів на тиждень, а всім іншим дипломатам — по 20. Була спеціальна станція технічного обслуговування на Сирці, де співробітники дипломатичних установ могли заправити свої автомобілі. Облаштовували спеціальні магазини для дипломатів та їхніх сімей: «Консул» поруч з площею Перемоги, там можна було придбати мандарини, банани, інші заморські фрукти й овочі, та магазин на вулиці Дарвіна, де продавалися не менш дефіцитні хутряні шапки, дублянки тощо. Постає в уяві перший дипломатичний прийом, на якому тоді було менш як тридцять осіб і провели його у першому приватному київському ресторані «Аполон», і там інтер’єр та обслуговування вражаюче відрізнялися від інших столичних ресторанів. За нашою ініціативою з’явився перший у Києві (а, може, й в Україні) супермаркет «Триумфальна арка», в якому дипломати могли придбати продукти харчування, привезені з Франції, Німеччини, інших країн, оскільки прилавки київських гастрономів лякали своєю порожнечею. Таких супермаркетів сьогодні десятки, сотні в усіх великих містах України, вони набагато кращі, ніж той, з якого все починалося. На нашу долю випало започаткувати мережу стоматологічних кабінетів, перукарень, хімчисток, у яких професіонали вищої кваліфікації працювали на сучасному обладнанні. u1057 Сьогодні такі послуги в Києві не в дефіциті. Перші екскурсійні маршрути для іноземних дипломатів також прокладала Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв. З плину років навіть важко зараз уявити, як дипломати сприймали мальовничі краєвиди України та супутні їм тодішні побутові умови. Коли ми для іноземців відкривали Умань у 1992 році, наш автобус супроводжував броньовик з автоматниками, і ДАІ стояло через кожні 100 метрів. Готуючи цю поїздку, кількаразово приїжджали до міста, збирали місцеве керівництво, обслуговуючий персонал, вчили сервувати столи. Наші співвітчизники дивувалися, коли ми просили прибрати в єдиному вуличному туалеті та покласти там туалетний папір. Сам парк був захаращений, жодної їдальні, кав’ярні, не кажучи вже про ресторан, а про дороги на Умань взагалі страшно згадувати. Проте владі тоді ще не було байдуже, що про неї скажуть і в Києві, і за кордоном. Тому до наших приїздів ремонтували шляхи, розчищали парк. Ми за- прошували з собою журналістів і розповідали про цю перлину паркової архітектури. Сьогодні в Умані порядок, прекрасний сервіс, і багато людей, зокрема, киян, почали їздити туди на екскурсії та відпочинок. Приємно усвідомлювати, що імпульс до цих перетворень дала Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв. Пригадую, свого часу в Нью-Йорку мав зустріч з керівником однієї туристичної компанії, який агітував мене возити українських туристів до Америки, а я переконував його показувати американцям Україну. «Немає питань,− відповів він, — тільки створіть відповідну інфраструктуру». Інвестиційний проект у Переяславі-Хмельницькому — створення мотелю з готельним комплексом поруч Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» — розцінюємо як базовий, тому що він у 100 кілометрах від Києва — тобто у зоні, яка має великі економічні перспективи. Хочемо там зробити мотель на зразок американського, щоб був дешевий і не тільки іноземці, а й українці могли в ньому зупинятися. Ми зробили проект мотелю, провели його обговорення, мали зауваження, і особливо багато критичних зауважень надійшло від співробітників музею. Що мене здивувало, саме вони поставилися дуже негативно до розташування мотелю поруч із музеєм, наполягали на переміщенні його до міста. Та ми переконали, що мотель має стояти поблизу музейного селища в полі, де така сильна енергетика, не по-міському високе небо й великі зірки. Людина мусить час від часу побути на самоті. Не просто здійснити екскурсію, а відчути, коли вийдеш з номера, як неповторну чарівність української природи, так і співучасність до минулих століть. А поруч працюють народні майстри (ми намагатимемося представити все розмаїття народних промислів), а в печі пашітимуть традиційні українські страви. І до всього цього можна доторкнутися, взяти з собою на згадку, посмакувати страви. Так само ми вирішили підтримати ідею створення музею Київщини «Хата Савки». У селі, де живуть люди, які пам’ятають традиції, народні промисли, давні кулінарні рецепти, зберегли від дідів-прадідів знаряддя праці, навіть виїзну кузню, яка прив’язувалася до саней чи до воза. Мало хто пам’ятає такі хатинки, мало, хто бачив їх. Отож такі живі картини історії України, її побуту й традицій, безперечно, западуть в душу. У подальших наших планах — створити екскурсійне кільце Україною: Чернігів, Козелець, інші міста і містечка, багаті на природні, історичні та архітектурні пам’ятки. Мріємо зробимо таку інфраструктуру навколо цих перлин, щоб українці не до Еміратів їхали на святкові та вихідні, а колесили рідною Україною. Бо той, хто хоча б раз відвідає ці місця, обов’язково захоче повернутися туди, й привезе з собою друзів. Серед проектів — спорудження гольф-клубу на Оболоні. І будуватимемо його не в центрі столиці, а в спальному районі, там, де в Дніпро впадає Десна. Тут самі краєвиди налаштовують на відпочинок. До будівництва залучили найвідомішого американського архітектора Джека Ніклауса, який побудував у світі 285 гольф-клубів, отримали згоду одного з провідних операторів на спорудження в цьому комплексі 5-зіркового готелю. Створимо кінноспортивну базу, яхт-клуб. В перспективі в цьому комплексі проходитимуть міжнародні змагання, конференції, інші заходи. Від якості обслуговування залежать не тільки умови праці та проживання іноземних гостей, а й імідж України на міжнародній арені. Тому ГДІП з максимальною ефективністю забезпечує достойне перебування дипломатичних місій у столиці. Постійно спілкуючись з нашими гостями, запитуємо, що не так, враховуємо всі їхні запити та побажання. З особливою вдячністю сприймаємо й критичні зауваження, які стимулюють нас до постійного самовдосконалення та розвитку. Дипломати знають, що ГДІП — це завжди надійна допомога та підтримка. Вони переконані, що з будь-якого питання, яке в них виникає, можна звернутися до нас. Спочатку це може бути порада чи консультація, а згодом допомога, або конкретно виконана робота. Спектр послуг, які ми надаємо, всеохоплюючий: від ремонту мереж до медичного обслуговування. Намагаємось забезпечити найдосвідченішими спеціалістами та лікуванням в найпрестижніших медичних центрах. Крім того, 12 Пам'ять століть № 2, 2007 передбачаємо і можливість санітарно-курортного лікування в кращих закладах охорони здоров’я в Україні. Перебування дипломата в іншій державі визначається не лише у офіційних дипломатичних контактах, а й у так званих «зустрічах без краваток». Бо ж інколи просте людське спілкування важить більше, ніж дипломатичний протокол. Переконані, що найкраще спілкуватися мовою мистецтва, яка не потребує перекладів. І ми всіляко цьому сприяємо. Регулярно організовуємо відвідини театрів, філармонії, що найбільше до вподоби нашим іноземцям. Часто влаштовуємо виставки образотворчого мистецтва, на яких дипломати можуть представити свої роботи. Разом із аматорськими колективами посольств влаштовуємо концерти, де дипломати зможуть і потанцювати, поспівати, виконати твори на музичних інструментах. Нашу організацію на цих заходах представляє ансамбль народної пісні, який об’єднує працівників різних підрозділів ГДІП, наділених вокальними даними. Намагаємося якомога частіше залучати дипломатичний корпус до занять спортом. Адже фізична краса та сила тіла — це не лише естетичний показник, а й знак фізичного і духовного здоров’я. З гордістю скажу, що ГДІП є активним учасником і організатором спортивних змагань серед дипломатів і співробітників, попри те, що у нас відповідної інфраструктури для цього немає. Нині в нас близько трьох десятків кубків, отриманих в результаті перемоги у змаганнях з різних видів спорту. Саме нам вдалося вперше за 20 років відновити змагання з міні-футболу в Палаці Спорту. Тим паче, що саме ці змагання користуються найбільшою популярністю серед дипломатів. У нас також є збірна з волейболу. Хочеться відмітити і хороший рівень спортивної підготовки іноземних гостей, які неодноразово ставали переможцями. Головним девізом наших змагань є «Не перемога, а участь — перший крок до гармонії власного тіла і духу». Також ми регулярно проводимо змагання з інтелектуальних видів спорту — гри в шашки, шахи. Зараз плануємо провести чемпіонат з боулінгу. Тому, користуючись нагодою, хочу запросити до участі всіх бажаючих. Участь дипломатів у таких змаганнях дає їм можливість не тільки позмагатися, а й ближче познайомитися один із одним. Адже ніщо так не згуртовує людей, як проведений разом час на футбольному полі чи волейбольному майданчику, а потім — кава, чай, пиво. І нарешті — робота з дітьми дипломатів. Ми прекрасно розуміємо, що від того як сприймає Україну молоде покоління напряму залежить наше майбутнє. Відстежуємо реальний рейтинг дитячих садків, шкіл, ліцеїв, якість медичних послуг, обираємо найкращі пропозиції з найпривабливіших і рекомендуємо їх сім’ям дипломатів. Уже стало традицією проведення Міжнародної малої дитячої u1089 спартакіади. 5 років тому ми започаткували конкурс дитячих малюнків, який згодом перетворився на міжнародний, за підсумками якого щороку видається яскравий настінний календар. Видавнича діяльність — окремий важливий напрям роботи. Постійно готуємо до друку й видаємо книжки дипломатичного спрямування, фірмові календарі, листівки та сувенірну продукцію. До наших безумовних здобутків можна віднести фотопутівник «Перлини древнього Києва», книжки радника Генерального директора ГДІП Г. Руденка «Представництва іноземних держав в Україні» та «Основи консульських зносин», довідник «Дипломатичний корпус», який видається нами впродовж семи років у тісній співпраці з МЗС України. Коли сім років тому презентували першу книжку наукового щорічника «Україна дипломатична», реакція запрошених (серед них відомі історики, дипломати, громадські і політичні діячі) була, принаймні для засновників цього видання, надзвичайно приємною новиною. Загалом і думка наукової громадськості, і відгуки засобів масової інформації сходилися до одного: настав час предметно і періодично відтворювати історію дипломатичного життя України, публікувати змістовні і глибокі розвідки про діяльність творців зовнішньої державної політики, знайомити читацький загал з епістолярієм відомих дипломатів, з ґрунтовними науково-теоретичними дослідженнями цієї важливої галузі міжнародних відносин. Отримавши загальне визнання, редакційна колегія новоствореного щорічника з ентузіазмом взялася за справу. Наслідки не завадили довго на себе чекати. Наповнення редакційного портфелю — свідчення необхідності і популярності видання у наукових колах. А творчі пошуки поєднані на реальні завдання сьогодення стали запорукою зарубіжної популярності. І вже третій випуск нашого щорічника започаткувала стаття генерального секретаря ООН Кофі Аннана «Демократія — це спосіб життя». У ній, зокрема, зазначалося: «Внесок підтримання миру та безпеки у світі не обмежується миротворчістю. Кілька років тому представника вашої країни було u1086 обрано Головою Генеральної Асамблеї ООН. Нещодавно Україну було обрано до Комісії ООН з прав людини. Ваша держава є членом Економічної та Соціальної Ради ООН. У цьому контексті особливого значення набуло видання обсягового й авторитетного щорічника «Україна дипломатична», який містить щороку докладну й достовірну інформацію про іноземні представництва на терені України і українські — в країнах світу. Крім того, він надавав свої сторінки як вітчизняним, так і зарубіжним дипломатам, історикам, журналістам-міжнародникам. І що підкупає — щорічник не претендує на істину в останній інстанції, але дає простір для плюралізму думок, слугує благородним цілям ООН. Бажаю щорічнику успіхів і процвітання». Україна дипломатична. У цьому словосполученні віддзеркалено все: і минуле і сучасне, документи і спогади, актуальні теоретичні дослідження та інтерв’ю, есе, дипломатична хроніка. За ці роки склалася усталена модель науково-енциклопедичного періодичного видання. Серед рубрик слід виокремити наступні: «Наші публікації», «Посли України в іноземних державах », «Іноземні посли в Україні», «Генеральні консули іноземних держав в Україні», «До джерел», «З відстані століть», «Дослідження. Розвідки», «Сучасна українська дипломатія», «Нотатки посла», «Слово генерального консула», «Портрети дипломатів», «Критика. Бібліографія. Звідомлення», «Хроніка подій». Народження кожного наступного випуску щорічника — процес творчий, у якому задіяні наукові сили насамперед Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Дипломатичної академії, Національного інституту стратегічних досліджень, ряду інститутів гуманітарного профілю Національної Академії наук України, викладачі провідних вузів. Формування моделі видання безпосередня справа редакційної колегії, до якої входять академіки НАН України Леонід Губерський, Олексій Онищенко, Сергій Пирожков, член-кореспонденти Віктор Даниленко, Павло Сохань, Валерій Солдатенко, академік Академії u1087 педагогічних наук Віктор Андрущенко, доктори історичних наук Володимир Борисенко, Ірина Войцехівська, Степан Віднянський, Борис Гончар, Борис Гуменюк, Іван Дробот, Ярослав Калакура, Андрій Кудряченко, Ірина Матяш, Володимир Сергійчук, доктори політичних наук Григорій Перепелиця, Леонід Шкляр, доктор географічних наук Ростислав Сосса, кандидат історичних наук Анатолій Денисенко, Володимир Лозицький, заслужений діяч мистецтв України Василь Туркевич, заслужений журналіст України Михайло Сорока, член-кореспондент Академії мистецтв України Петро Чуприна. Впродовж років визначилися основні напрямки видання, а саме: висвітлення здебільшого невідомих або малознаних сторінок історії української дипломатії, аналіз сучасного дипломатичного життя України у світовому вимірі, теоретичні аспекти міжнародних політичних відносин, хронологія найважливіших подій поточного року. Щорічник постійно друкує біографічні довідки зарубіжного і вітчизняного дипломатичного корпусу. Популярністю викладу матеріалу приваблюють есе-портрети українських дипломатів, спогади, мемуари. Дбаємо і про наповнення ілюстративного ряду. Переповісти зміст семи випусків щорічника у статті неможливо (адже це складає майже 300 публікацій). Структурна модель щорічника вимагає дотримання вміщення матеріалів, що відтворюють сьогодення. Безперечно, цікавість у сучасників у цьому плані викликають публікації з різноманітних зовнішньополітичних проблем. Зазначу, що авторами виступають відомі дипломати, політологи, журналісти. Постійним став розділ «Портрети дипломатів». З року в рік зростає і обсяг щорічника. Однак редакційний колектив дбає, щоб змістовне наповнення видання відповідало високим науковим та редакційним критеріям, відрізнялося тематичною різноманітністю. Зараз триває робота над підготовкою до друку чергового восьмого випуску. Значний пласт публікацій цього разу відводиться 90-річчю новітньої української дипломатії. Як завжди читач зустрінеться з новими авторами, доторкнеться u1076 до цікавих сторінок захоплюючої історії міжнародних відносин, таємниць дипломатичного мистецтва. Запрошуємо учених та дипломатів до участі в нашому щорічнику, давайте разом творити літопис української дипломатії. Жвавий інтерес дипломатичного корпусу до історичної і культурної спадщини українського народу, потреба інформаційного забезпечення українсько-зарубіжних історико-культурних зв’язків, налагодження неформального спілкування на ґрунті гуманітарних інтересів викликали потребу у створенні громадської наукової організації Міжнародного історичного клубу «Планета». Осередок об’єднав відомих істориків, філософів, дипломатів, політологів, письменників, журналістів, мистецтвознавців. За цей час у роботі клубу визначалися такі основні напрямки: проведення тематичних засідань із залученням представників зарубіжного дипломатичного корпусу у місті Києві, «круглих столів» головних редакторів засобів масової інформації, здійснення науково-видавничої діяльності. Свого часу відомий німецький філософ Гегель сказав: хто розумно дивиться на світ, на того й світ дивиться розумно. Наш народ мудрий і талановитий. Громадська наукова організація Історичний клуб «Планета», пропагуючи серед зарубіжних дипломатів багатогранну духовну спадщину України, сприяє популяризації нашої історії та культури. Колектив ГДІП наполегливо працює над вирішенням відповідальних завдань, особливо у напрямі створення належного іміджу України в дипломатичному середовищі. Основа роботи Генеральної дирекції та всіх її підрозділів — комплексний підхід до вирішення питань, пов’язаних із обслуговуванням іноземних представництв: переобладнання і реконструкція історичних будівель під дипломатичні представництва, забезпечення дипломатів житлом, організація освіти дітей дипломатів, відпочинок, культурне та медичне обслуговування, ознайомлення дипломатів та їхніх сімей з історією та культурою України. Структура ГДІП з огляду на розширення u1087 послуг, що надаються, постійно вдосконалюється, як і кількості клієнтів, які цими послугами користуються. На сьогодні Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв — це чіткий механізм, який діє з максимальною ефективністю, зорієнтований на кращі світові стандарти. До складу ГДІП входять шість дирекцій та філія у Ялті, створені за основними напрямами діяльності: — «Інпредбуд» — капітальне будівництво та реконструкція об’єктів ГДІП;— «Інпредкадри» — кадрове забезпечення представництв; — «Ремексплуатація» — профілактичний ремонт помешкань диппредставництв та технічний нагляд за ними; — «Дипсервіс» — організація дозвілля, лікування, оздоровлення та побутового обслуговування; — «Маркетинг матеріально-технічного постачання та комплектації» — постачання та митно-брокерські послуги; — «Автоцентр» — обслуговування автотранспорту. Поряд з профільними дирекціями діють підрозділи, які забезпечують роботу Генеральної дирекції в цілому — юридичний, протоколу, централізована бухгалтерія та відділи: планово-економічний, нерухомості та договорів, виробничо-технічний, загальний. Редакційна колегія щорічника «Україна дипломатична» 2004 року. Нижній ряд (зліва направо): Микола Кулінич, Павло Кривонос, Ірина Матяш, Анатолій Денисенко. Верхній ряд (зліва направо): ВасильТуркевич, Володимир Сергійчук, Микола Сорока, Ірина Войцехівська, Леонід Губерський, Олексій Онищенко, Іван Дробот, Валерій Солдатенко, Ростислав Сосса 17 Пам'ять століть № 2, 2007 Головний принцип роботи ГДІП — якісне та ефективне обслуговування клієнтів, комплексне і високопрофесійне вирішення всіх питань. Спілкування з іноземними дипломатами переконує у постійному їхньому інтересі до нашої країни, її культури та духовності. вислів: дороги, які ми обираємо. Але часто буває так, що дороги обирають нас. Вони кличуть, спонукають до пошуків, відкриттів, збагачення свого духовного світу, розширення світогляду. Хіба можна з чимось порівняти таке задоволення. Безумовно, Україна у цьому сенсі — держава неперевершених можливостей. Такої скарбниці історичної прадавньої краси ще треба пошукати. Чернігів і Львів, Кам’янець-Подільський і Ужгород, замки Волині і дерев’яні храми Тернопільщини. Тому, працюючи постійно зі співробітниками закордонних місій, намагаємося якнайповніше ознайомити їх з нашою державою. І це, безперечно, велика честь — бути проповідником історичних та культурних надбань нашого народу, ширити їх, пропагувати. З цією метою Генеральна дирекція по обслуговуванню іноземних представництв постійно популяризує туристичні маршрути України, шукаючи нові форми ознайомлення дипломатів і членів їхніх родин з красою нашої Батьківщини, з висвітленням історії тієї чи іншої місцевості. Розмаїття маршрутів, різноплановість їхнього втілення — запорука успішного виконання поставленого завдання. Люди приїздять до нас з усього світу, вони тут живуть, працюють, відпочивають. І від того, яке у них складається враження про нашу країну, залежить надзвичайно багато. Насамперед, це той імідж нашої держави, який не треба заново створювати, його вже створили до нас, треба просто вміло його розкрити, зробити правильний акцент, зосередити увагу на цікавому і найцікавішому. І ще одне. Показуючи ту чи ту перлину України, розповідаючи про неї, ти сам усе більше й більше закохуєшся в свою землю, починаєш розуміти всю велич слова «Батьківщина». Ні, іншої нам не шукати, ми народжені тут, у цій згорьованій і пре- красній країні. Тож, дороги, які нас обирають... Насамперед це столиця нашої суверенної держави, місто Київ. Наскільки величне наше місто з його всепереможними Святою Софією та Києво-Печерською лаврою — цими найдавнішими витворами духу, мистецтва, краси, з відродженими Михайлівським Золотоверхим монастирем та церквою Богородиці Пирогощої, Кирилівським та Видубицьким чоловічими монастирями, Покровською та Фролівською жіночими обителями, наскільки сила людського генія вища за підступи заздрісних людців. Київ можна і треба показувати. У нас є майже двадцять різноманітних маршрутів: пішохідних і автобусних, пароплавом по Дніпру і вертольотом у повітрі. І в підземних печерних лабіринтах, і серед золотої вишуканості скіфів, і в офіційній витонченості Печерська, і на натхненних вуличках Подолу — скрізь відчуваєш подих цього неперевершеного у красі і архітектурній вишуканості міста, яке багато разів намагалися зруйнувати вщент, стерти з лиця землі. І щоразу місто відроджувалося, ставало 18 Пам'ять століть № 2, 2007 ще кращим, перетворюється на здійснену казку багатьох поколінь. І ми його показуємо, пропагуємо, бо всі головні посольські установи держав, що налагодили з Україною дипломатичні зносини, — тут, у Києві; всі представництва основних міжнародних організацій — тут, у Києві; всі найвпливовіші світові фірми — тут, у Києві. Давні поселення людей на київських пагорбах відомі від часів пізнього палеоліту. У ІХ столітті Київ об’єднав навколо себе практично всі східнослов’янські племена й став їх політичним центром. Фактично Київ — це колиска всіх східнослов’янських народів і культур. І наше завдання — донести нашу історію до свідомості та сердець дипломатичних представників із усього світу. Ми проклали спеціальні маршрути для наших зарубіжних гостей через один з найдавніших районів Києва — Поділ, відомий усьому світу ще з X століття, як великий ринок, на якому купці з Німеччини, Італії, Скандинавських країн, Польщі, Чехії, Угорщини Візантії, Хазарії, Болгарії, країн Арабського сходу та Кавказу торгували заморськими товарами й сільгосппродуктами, та через Печерськ, назву якому дали печери, що існують тут віддавна. Атмосфера Києва, міста затишного і неметушливого, завжди надихала на творчість багатьох всесвітньо відомих митців. Київські вулиці, якими ми проводимо дипломатів, ще пам’ятають ходу Шевченка та Врубеля, Булгакова й Ахматової, та охоче діляться своїм настроєм і таємницями. Цей цикл маршрутів отримав назву «Історія однієї вулиці». Ми вдячні представникам дипломатичних місій за їхню небайдужість та інтерес до київської архітектури, монастирських комплексів, церков. Від себе просто раджу всім, кого оминули u1077 екскурсії до монетно-банкнотного двору України та Музею авіації, знайти можливість побачити їх експозиції. І обов’язково пройти через «Річкові ворота» — так ми назвали туристичну подорож Дніпром, яка користується надзвичайною популярністю у наших гостей. Рівне. Дружини зарубіжних дипломатів знайомляться з перлинами українського мистецтва. Але, крім столиці, є й інші міста, і кожне з них — це намистинка загальноукраїнських коралів. Тому ми залучаємо до подорожі зарубіжних дипломатів, шукаємо для них рідкісні взірці національної спадщини. А вони в Україні скрізь. Варто лише озирнутися. Один з найулюбленіших маршрутів до Чернігова. За будь-якої погоди, влітку або серед зими, ранньої весни чи восени — завжди Чернігів щедрий, завжди приймає гостей. Місто надзвичайної архітектури, цікаве, історичне. Прадавній суперник Києва, завжди — другий, Чернігів зберіг свої магічні чари з найдавніших часів. Могила Невідомого солдата — нагадування про страхіття воєн, і поруч курганний некрополь, собори та церкви, лабіринти печер з витонченою архітектурою підземних церков, закладені творцем усамітненого чернецтва Русі — преподобним Антонієм Печерським на Болдиних горах. Це — Чернігів, з його красою та елегантністю. Збагачує подорож і відвідання міста Козельця з його дивовижним собором Різдва Богородиці та підземним склепом, де знайшла вічний спочинок «Розумаха» — мати братів Розумовських, фаворитів російської цариці Єлизавети Петрівни, відомих державних, політичних і культурних діячів. Історія — річ надзвичайно приваблива. Вона дає безліч фактів, імен, відкриває нам очі на далекі події і вчинки наших попередників. Чи відомо широкому загалові, що один із найвидатніших ракето-будівників у світі Сергій Корольов родом із Житомира і в цьому невеликому обласному місті діє один з найкращих на планеті музеїв космонавтики? Це вже інший маршрут, який ми пропонуємо представникам іноземних представництв. Він включає відвідання українського Полісся. Житомир — це православний кафедральний u1055 Преображенський собор (1864) та католицький костьол Святої Софії, Природничий музей та Картинна галерея із унікальною колекцією живопису і скульптури. Бердичів — монастир Босих кармелітів та костел Святої Варвари, де вінчався з Евеліною Ганською славетний французький письменник Оноре де Бальзак, бував Ліст, Генрік Венявський. У вересні 1999 року відкрито екскурсійний маршрут до Вінниці. Несподіване у своїй красі, надзвичайно цікаве своєю історією місто над Бугом ще раз підтвердило істину, що кожний регіон України вражає глибиною культурної спадщини, пам’ятками архітектури, історії, врешті, неповторністю свого ландшафту. Золоті прикраси, датовані ХV—ХІV ст. до Р.Х. — не помиляюсь, — настільки давні, яких немає і в Золотій коморі України, — можна побачити в обласному краєзнавчому музеї. А яка чудова колекція картин у невеличкій галереї міста! Поруч православний храм Преображення Господнього з підземною церквою. А на протилежному боці вулиці — костел Святої Діви Ангельської ордену братів капуцинів. У Вінниці знаходиться найбільший в Україні молитовний будинок євангельських християн-баптистів, який може вмістити 1500 осіб. І, звичайно, музей-садиба видатного хірурга, лікаря, подвижника, М. Пирогова, де знаходиться також усипальниця. Неабияку цікавість викликає у дипломатів місце при виїзді із Вінниці, де в роки Другої світової війни розташовувалася ставка А. Гітлера. Одне слово, новий маршрут викликав надзвичайне зацікавлення з боку представників дипломатичного корпусу. Проте у своїй роботі ми не відмовляємося і від усталених туристичних маршрутів. Неодмінно двічі на рік, — навесні та восени, — подорожуємо до неповторної і мальовничої Умані, де розкинувся один з найвизначніших у Європі шедеврів паркового мистецтва — дендропарк «Софіївка», не обминаємо і Білої Церкви, де розташований ще один чудовий дендропарк «Олександрія», а неподалік села Пархомівка, є чудовий храм Пок- рови Богородиці архітектора В. Покровського з мозаїками М. Реріха. Так само двічі на рік організовуємо u1076 для дипломатів та їхніх родин екскурсії пароплавом по Дніпру до Канева, уклонитись могилі українського генія Тараса Шевченка на Чернечій горі. Дуже полюбляють дипломати подорожувати до західних регіонів України — Львова, Тернополя, Івано-Франківська, Буковини. Під час триденної поїздки-подорожі «Край Медоборів» гості відвідують Корецький жіночий монастир, Почаївську лавру, прадавні міста Кременець, Теребовлю, Гусятин. Захоплення викликає в них трикіло- метровий печерний маршрут у с. Кривче, вежі Кам’янець-Подільської та Меджибізької фортець. Дороги, дороги... Хіба можна переповісти словами враження дипломатів від серпантину кримських доріг! А неповторна Ялта, Чехівський будинок-музей, Лівадійський, Воронцовський та Масандрівський палаци? Севастополь з нашою найдавнішою християнською святинею — Херсонесом, і незрівнянна краса Ай-Петрі, Мармурових печер. І все це ми не просто намагаємось показати дипломатам, ми хочемо, щоб вони так само, як і ми, закохались у ці місця, щоб вони назавжди залишили в серці спомин про нашу землю, про її красу, наших чудових людей. Воістину казкове південне узбережжя Криму, яке полишає незгладимий слід у душах зарубіжних гостей. I коли дипломат полишатиме нашу землю, коли йому вкотре вже хотітиметься сюди повернутись, ми зможемо сказати, що наші дороги обирають не тільки нас, а й їх — чужинців, які стали друзями нашої Батьківщини, які теж пропагують у світі прекрасну державу — Україну. «Пишіть мені на київську адресу...» Певен, такі рядки часто зустрічаються у пошті зарубіжних дипломатів, акредитованих в Україні. І це не звичайні, буденні слова, не просто традиційно ввічлива фраза, що засвідчує приналежність до конкретної географічної місцевості. Переконаний, вислів «київська адреса» несе у собі глибоке філософське забарвлення, відтворює багатогранну історичну, духовну спадщину України. Принаймні, Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв сприяє цьому. Насамперед для розміщення зарубіжних дипломатичних служб намагаємося знайти u1087 приміщення, як правило, в центрі нашого чарівного міста, оточити наших зарубіжних гостей, які прибули до нас з дуже відповідальною місією, увагою та турботою. І здебільшого це обопільно. Для підтвердження такої думки, пригадаю кілька епізодів. Надзвичайний і Повноважний Посол Королівства Нідерландів в Україні Роберт Серрі, який прибув до Києва у липні 1993 р. поділився зі мною своїми першими враженнями; його захопила краса Києва, історія України, щирість і толерантність українців. Дипломат заявив: «Мій улюблений письменник К. Паустовський назвав свої спогади... початком невідомого часу. Я також відчуваю, що перебуваю на порозі нового часу. Але яким це нове буде, можна тільки гадати. І все ж я переконаний, що українській незалежності немає шляху назад і що, попри важкий тягар минулого, існують перспективи у вільної демократичної і квітучої України». Це було сказано понад десять років тому. І, як бачимо, дипломат чудово передбачував державницький шлях України. Серед нотаток Роберта Серрі хвилюючі рядки про Київ: «З площі, яку я щодня споглядаю, починається Хрещатик, найважливіший київський бульвар, на якому вечорами буває дуже затишно. І вдень приємно затриматись на цьому бульварі, де довгі ряди каштанів густою тінню спадають на тротуари та лавочки. Серед насичених роботою годин трапляється інколи можливість насолоджуватися видом з вікна моєї просторої кімнати і робити перші оглядові прогулянки. Мені відкривається вид на частину міста і широкий Дніпро, поряд з яким наші Маас та Рейн видаються маленькими річками». Щоб Київ став рідною домівкою для дипломатів, звичайно, необхідно знайти ошатне й затишне приміщення для представництв їхніх держав. Вирішальним фактором залишається історичне середовище, архітектурна неповторність і виразність будівлі, яка має стати посольством. За роки нашої співпраці склалася приємна закономірність: приміщення зарубіжних посольств у Києві, завдячуючи новим господарям і нашим спільним роботам по облаштуванню, набувають особливої принадливості. В цьому плані варто звернути увагу на будівлі деяких посольств за- рубіжних держав, зокрема Китайської Народної Республіки, Королівства Данії, Ісламської Республіки Іран чи Республіки Корея? Це, як правило, красиві архітектурні витвори XIX ст., які є історичним обличчям Києва минулого століття. В тому, що вони оновлені у первозданній На сорочинській ярмарці красі і в прекрасному технічному стані, збережені для міста та історії, чимала заслуга іноземних представництв. Надзвичайно цікава історія розміщення посольства Королівства Норвегії у будинку по вул. Стрілецькій, 15. Стан, в якому на той час перебувала споруда м’яко кажучи, не відповідав жодним нормам. Вона просто старіла і руйнувалася. Мабуть, воно так й було б, якби цей непоказний будинок не впав у око тодішньому послу Королівства Норвегії в Україні пану Ойвіндту Нордслеттену. Прекрасний дипломат, великий ентузіаст відновлення добрих взаємин між нашими країнами, зробив усе можливе і неможливе, щоб посольство його країни мало в Києві постійне помешкання. Уклавши з Генеральною дирекцією з обслуговування іноземних представництв угоду на відновлення і реконструкцію будинку, пан О. Нордслеттен почав досліджувати його історію, мешканців, які в різні часи тут жили. Так, врешті-решт, після офіційного відкриття посольства по вул. Стрілецькій, 15 ми побачили своєрідний музей, який розповідав про Норвегію та Україну, наші зв’язки, встановлені ще за часів Володимира Хрестителя та Ярослава Мудрого, про легендарного Фрітьофа Нанесена та його приїзд в Україну і ще багато цікавого. А на самому будинку з’явилася меморіальна дошка, що тут мешкала видатна письменниця Леся Українка. І як було радісно, коли дипломат з далекої північної країни урочисто відкривав у будівлі посольства меморіальну світлицю, присвячену великій поетесі. Будинок збережено, а з ним повернулася до нас ще частка нашої історії. Ще один з прикладів. Будинок на вул. Володимирській, 16 має славну біографію: тут якийсь час жив художник Михайло Врубель, згодом u1087 потомствений громадянин Києва Григорович-Барський, знаходився готель «Ліон де Ор» («Золотий лев»), приватна чоловіча, а в 1911—1918 рр. жіноча гімназії, а на початку 1920-х років у будинку діяв музей «Дніпроспілки», яким керував Павло Тичина. З цим приміщенням пов’язані долі відомих особистостей, а саме: кінорежисера Лариси Шепітько, українського поета Василя Стуса. 2002 року будинок на вул. Володимирській, 16 переобладнано під Посольство Республіки Узбекистан в Україні. За кожною київською адресою зарубіжних представництв — яскрава біографія будівлі, колишніх, часом дуже знаних мешканців, а тепер ще й відомість як амбасади зарубіжної держави. Наше місто, особливо після того як Україна стала незалежною державою, набуло широкого міжнародного визнання і Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв своєю діяльністю сприяє формуванню іміджу України тому, щоб про неї довідувалися все більше і більше за рубежем. Цьому слугує й наше спрямування розташувати посольства в найкращій частині нашого золотоверхого міста, в історичних будівлях, овіяних аурою пам’яті, щоб дипломати відчували серцем і душею, що Київ — одне із найстаріших міст світу.

ІНТЕРВ'Ю ПАВЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧА КРИВОНОСА У ГАЗЕТІ „СТОЛИЦЯ” № 7 (510) 13-19 ЛЮТОГО 2004 РОКУ

газета „Столиця” № 7 (510) 13-19 лютого 2004 року

Побутує думка, що людина – це вчинки. Аби пересвідчитися, що це саме так, простежмо показовий життєвий шлях одного із моїх земляків, а нині киянина Павла Олександровича Кривоноса.

Почну з біографічної довідки, вміщеної у книжці « Батьківській поріг»Чернігівського землятцтва у Києві: народився 11. 03. 1956 року в місті Прилуки. Закінчив Київський інженерно – будівельний інститут. Інженер – будівельник. Працював у Подільському районі столиці, обіймав посади головного інженера, начальника управління житлового господарства, заступника голови виконкому районної ради. З 1992 р. – генеральний директор Державного комунального підприємства «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв Київської міської ради. Заслужений будівельник України. Лауреат міжнародної премії «Дружба». Має дипломатичний ранг «Радник 1-го класу». Нагороджений орденами «За заслуги» II і III ступенів, «Святого Архистратига Михаїла», «Святого рівноапостольного князя Володимира Великого» III ступеня, «Христа Спасителя», «Святого Станіслава» III ступеня та нагрудними знаками «Знак Пошани», «Мужність, Честь, Закон», «Почесна відзнака МНС України»... Пропущена в цьому скрупульозному переліку етапів лише одна сходинка — Прилуцький технікум гідро-меліорації та електрифікації сільського господарства, який наш герой закінчив з відзнакою. Тож тепер — про головне: саме час перейти до розділу...

Те, що змалечку його виховував вітчим, а не рідний батько, Павло Олександрович у розмові зі мною обійшов. Як і те, що, дізнавшись нещодавно про його тяжку недугу, кинув усе й помчав машиною в Прилуки, забрав додому і не відступився, доки не поставив старенького на ноги.

Коли два роки тому виборці 76-го округу в Солом’янському районі прицінювалися, кому із 19 шукачів депутатського мандата до Київради, серед яких був і Кривонос, віддати перевагу, саме вирували пристрасті з приводу спорудження поблизу Караваєвих Дач бензозаправки. Ясна річ, мало не всі кандидати в один голос запевняли, що в разі їхнього обрання кістьми ляжуть, а будівництво припинять. Кривонос же, ретельно вивчивши технічну документацію спірної новобудови, пересвідчився, що все там в ажурі: землю куплено, санітарні норми дотримано, є відповідні дозволи, проект пройшов експертизу й затвердження. Тож сказав відверто: «Люди добрі, яким би не було ваше рішення щодо мене, заправки я не знесу, бо будується вона правильно».

Округ Кривоносу дістався специфічний. Підприємств практично немає. Самі школи, дитячі садки, кінотеатр «Супутник»... Об нього і спіткнувся, дізнавшись, що «круті» хлопці вже облюбували приміщення під казино. Порадившись з депутатом Верховної Ради Василем Горбалем, відбили «Супутник» від приватизації, замовили документи на його реконструкцію, аби згодом використовувати за призначенням.

Відомо: маленькі дітки — маленькі бідки, підростуть дітки — зростуть і бідки. А можна ж надлишок юної енергії спрямувати на користь. Тож вирішили об'єднати свої можливості та зусилля депутати Київради Павло Кривонос, Олександр Волков і ректор Національного авіаційного університету Віталій Бабак. Спільно створили шкільну футбольну команду «Соломянка», а тепер разом із районною владою започатковують будівництво міжшкільного стадіону. Обійдеться він недешево, але, як мовиться, шкурка вичинки варта. До того ж, виготовлена для цього спортивного первістка технічна документація знадобиться при спорудженні стадіонів у інших округах Солом'янки, що відчутно зменшить витрати. Головне, діти покращать здоров'я, а у батьків хоч на крихту поменшає клопоту.

Олександр СКОРИНА

ІНТЕРВ'Ю ЗАСТ. ГЕНЕРАЛЬНОГО ДИРЕКТОРА ГДІП КОВТУНА В.К. ДЛЯ ГАЗЕТИ "ХРЕЩАТИК"